: 1768 | 
:
Під гітлерівськими окупантами Луганщина перебувала з липня 1942-го по лютий 1943 року, проте лиха війни набрала сповна. Будівництво нового загальноміського стадіону почалося до 1941-го, вільне на околиці місце для новобудови – на пустирі за територією інституту народної освіти - запропонував надрукованим в обласній газеті листом студент К. Драпов, вказавши, що нестача обладнаних футбольної арени і спортивних майданчиків гальмує розвиток фізичної культури серед робітників.
Будівельники встигли провести основні земельні роботи, завезли родючі ґрунти, вирівняли чашу стадіону, а навколо насипали вали з глини і піску. Але нацисти проводили на тому місці розстріли військовополонених, останки після звільнення міста з пошаною перепоховали. Цей стадіон за 6 років по завершенню другої світової війни був побудований, ще за 10 років отримав сучасну назву «Авангард», пережив кілька реконструкцій, останню у 2011-му (повна заміна «подушки» футбольного поля і трав’яного газону, обладнання сучасними системами поливу і підігріву, освітлення на 2000 люкс), після окупації обласного центру російськими загарбниками у 2014-му були перефарбовані в «триколор» трибуни, які вміщують 22 тисячі глядачів.
З чемпіонського довоєнної доби складу Дзержинця повернулися у великий футбол Петро Буянов, Микола Красюк, Михайло Сухарев, Петро Юрченко, Павло Свидінський та Семен Бровенко. Капітан команди Григорій Носко чотири роки війни був командиром підрозділу з ремонту колісно-гусеничної техніки, удостоєний почесними нагородами, приїхав в рідне місто і дізнався, що дружина померла від тяжкої хвороби, вирішив гірку втрату загоїти на чужині, в місті Кілія одружився вдруге, з футболом «зав’язав».
Взагалі в післявоєнні роки, відбудови промисловості, керівництву паровозобудівного заводу було не до великого футболу, обмежувалися змаганнями між цехами, переможці грали з колективами інших підприємств обласного центру. Стабільно фінансувалися спортивні команди гарнізонів армії, міліції та металургійних заводів і шахт. Саме такі і грали на вищому рівні.
Новостворену футбольну команду обласної міліції під назвою Динамо підсилили шість, вказаних вище, гравців Дзержинця. Наставника запросили з Харкова, відомого за виступами у 1920-1930 роках футболіста, майстра спорту Івана Андрійовича Натарова (1895 р.н.). В 1946-му луганські динамівці стають другими (усього 10 учасників) в першості України східній зоні, в 1947-му посідають 11-сходинку (серед 13 учасників) в другій групі Української зони. В 1948-му луганці тріумфували в розіграші кубка центральної ради спортивного товариства Динамо, здолавши одноклубників з Дніпра, Сум, Харкова та Луцька.
Склад володарів кубку: Євген Пестов, Зиновій Гершин, Михайло Абрамов, Семен Тоніс, Георгій Макарашвілі, Петро Карпейчик, Микола Смирнов, Людвіг Шубін, Олександр Алпатов, Олександр Руденко, О.Тимченко, Сергій Бояджан, Ф. Карпов, О.Пушкарський, Семен Клугер, С.Чирчиян, Володимир Сухинін, І.Ховжун, Олександр Ломіашвілі і Микола Сіхарулідзе.
В чемпіонаті СРСР, друга група Української зони 1948 року посіли четверте місце (серед 8 учасників), поступившись донецькому Шахтарю, Сталі з Дніпра та харківському Локомотиву. Коли начальника луганського гарнізона відправили в Харків, фінансування команди припинили і частина гравців перебралася в харківське Динамо.
Тоді естафету лідера футболу Луганщини перебрали створені рік тому «Трудові резерви», нагадаємо про дебютну ходу коротко. 19.06.1949 ТР- Шахтар Кадієвка 2:1, вирішальний м’яч був забитий винятковим по силі і точності ударом метрів з 30 у верхній кут воріт.
28.06.1949 ТР-Динамо Чернівці 2:1, 31.07.1949 ТР – Спартак Київ 1:1 (Богателло), за два дні по тому повторна зустріч і вже перемога 1:0 (Сухарев). 09.08.1949 ТР-Харчовик Одеса 2:1, на 14 хв. другого тайму Богателло подає корнет на ворота гостей, Бояджан добре приймає шкіряного і з ходу посилає в лівий кут, на 31 хв. - 1:1, за хвилину до завершення матчу правий край господарів поля Саньков «обікрав» невдало прийнявшего м’яч захисника суперників, вибіг один на один з воротарем і здобув перемогу 2:1. 14.08.1948 ТР – Будинок офіцерів м.Львів 4:4.
Таким чином, в 1949-му в Українській зоні, друга група, посіли 15-те місце серед 18 учасників (Динамо останнє, вилетіло).
Підбиваємо викладене. Кубковий здобуток відомчої команди Динамо до історії луганської Зорі – клубу паровозобудівного заводу не зараховується, динамівці в змагальному спортивному житті приймали участь самостійно, проіснували до нульових нашої доби.
Прес-служба ФК «Зоря» разом із Валерієм Жаровним