: 1230
Минулого тижня ми почали робити матеріали з історії нашої команди напередодні 50-річчя перемоги «Зорі» у чемпіонаті СРСР 1972-го року.
Зараз продовжуємо розповідати вам про переможний для «чорно-білих» сезон! Далі буде!
До найвисшого в історії луганського клубу спортивного зльоту футбольна «Зоря» три роки тренувалася з інтенсивними навантаженнями як в рідному місті, так і на навчальних зборах на півдні. Це дозволяло гравцям в короткий термін відновлювати загальну працездатність, розвинути в собі спеціальні навички, удосконалювати техніку володіння м’ячем. Такі тренування привчили організм 22-25-річних хлопців до виконання великого об’єму роботи в любому матчі як в атаці, так і захисті. Кожен знав, як і що робити на трав’яному газоні.
Родзинкою тренерського нововведення було довести до автоматизму гру, коли нападники і півзахисники виборюють м’яч на усіх ділянках поля, не дають супернику жодної миті для передиху та атакують оборонців, позбавляючи їх можливості віддати гострий пас уперед.
Головну роль в команді, яка веде напружену інтенсивну гру, забезпечуючи перевагу над суперником і в підсумку перемогу, виконує середня ланка. Наставнику «Зорі» Герману Семеновичу Зоніну шляхом спроб і помилок вдалося викувати чудових хавбеків. З них двоє незмінних на краях: праворуч - Юрій Васєнін, невтомний, встигаючий усюди, постійно вільний для передач партнерів, чіпкий і вмілий у відборі; ліворуч - Віктор Кузнецов, невпинний, точно пасуючий навіть в надскладній ігровий ситуації, стрімкий в атаці, здатний передбачати розвиток гри, з двома ударними ногами, навичкою високо вистрибуючи, пробивати головою і забивати «з другого поверху».
В центрі півзахисту: незмінний – В`ячеслав Семенов (турок за батьком), віртуоз в приборкуванні м`яча, майстер витончено обігравати суперника, діяв на полі і як диригент, і як соліст, запалював вболівальників на трибунах вдалими різноманітними прийомами обвідки; Анатолій Куксов – вправно підтримував атаку команди, з вмінням давати «вертикальний», у вільну зону, зручний для партнерів і прихований для опонентів пас, гравець з добре поставленим ударом, в штрафному майданчику суперників його поява призводила до неприємних для них наслідків.
До цього квартету за потреби завжди готовий був долучитися і принести користь команді в атаці - Олександр Журавльов, надійний центральний захисник, з досвідом гри форвардом, спортивною злістю і самовідданістю на полі, футбольним інтелектом, здатністю «читати гру», передбачати розвиток подій в кожному епізоді матчу.
В таборі «Зорі» знаходились два рівноцінних, вмілих, досвідчених і перевірених в футбольних баталіях воротаря.
Основний страж воріт - Олександр Ткаченко, в Куп’янській ДЮСШ виховався, як нападник, поступивши в Лисичанський гірничий технікум, так хотів потрапити в місцеву футбольну команду, якій не вистачало тільки воротаря, зголосився, пройшов випробування, отримав запрошення в головну команду Луганщини і таким чином витяг щасливий квиток – розкрив природну обдарованість вміло і надійно захищати ворота. На тренуваннях пробиття по воротах він удари партнерів навмисно відбивав перед собою, змушуючи бомбардирів щосили добивати м’яча, кожного наступного разу з більш близької відстані, таким чином підвищував свою майстерність «залишати ворота сухими».
Його дублер Михайло Форкаш (угорець за батьками), запрошений в Луганськ з житомирського «Автомобіліста», команди відкриття футбольної першості класа А друга група, завжди емоційно не зворушливий, вправно обирав місце розташування на лінії воріт, коли наближалась до нього атака суперника, передбачав напрямок і силу удару нападників по їх замаху ноги по м’ячу. Зі свого штрафного майданчику виносив шкіряного на половину команди суперника, пробиваючи «з двійника» (після відскоку від газону), таким чином м’яч діставався адресату низькою траєкторією дуже швидко.
Завдання тренерського штабу на початок 1972 року полягало в пошуку і підборі до існуючого складу додатково гравців в ланки нападу і оборони зі здатністю у них якісно підсилити команду.
Прес-служба ФК «Зоря» разом із Валерієм Жаровним
