: 1978
Вже 5-го травня славетному клубу «Зоря» виповниться 100 років. Ми продовжуємо низку матеріалів, присвячених сторіччю клубу. Якщо про чемпіонський сезон 1972-го року виходило багато статей, то хотілося б детальніше зупинитися на роках, які передували цій історичній події для луганської «Зорі».
На великі звершення у футболі спроможна голодна до перемог, титулів і трофеїв молодь. Аби підготувати її, на деякий час потрібні досвідчені і кваліфіковані гравці, тренери та менеджери. Саме тоді сходження на футбольній Олімп відбувається поступово і нестримно. Це і довели Трудові резерви з Луганська в 1960-ті.
Виступаючого в провідних командах радянського футболу нападника Олександра Гулевського (в віці 22-24 років тричі входив до списку 33-х кращих футболістів країни) запросити в Луганськ вдалося в 1957-му, володів віртуозною технікою, мав гольове чуття, потужно і влучно пробивав з обох ніг, майстер виконання стандартів, організатор і диригент атак команди, в сезоні 1961-го, у віці 33 років, в 33 матчах забив 29 м’ячів у ворота суперників (усього на рахунку команди - 56) , досі гольовий рекорд луганського футбольного клубу не перевершений.
Трудові резерви в першості СРСР, клас Б, друга зона з 19 учасників, в 1960-му - треті, 1961-му – другі, 1962-му – перші. Вдруге за історію клубу (вперше Дзержинець, 1938) виборюють звання чемпіонів України! Таке досягнення означало перехід в змагання серед елітних команд, класу А. Але відбулася чергова реформа у радянському футболі, клас А розбили на дві частини, першу і другу (сучасний аналог Прем’єр Ліга і Перша Ліга) - ТР посунули в нижчу.
За переможний сезон провели два етапи, основний і фінальний, 34 матчі, 20 перемог, 9 внічию, 5 поразок, 74 забили, 33 пропустили. У фінальному турніри були сильніші за одеські Чорноморець і СКА, сімферопольській Авангард, житомирське Полісся і запорізький Металург, яким жодного разу не програли. Золоті нагороди отримали: О. Котенко, В. Гуреєв, В. Галустов (кап), Д. Костенко, І. Балаба, Ю. Приймак, Є. Волченков, Вяч. Першин, Г. Джафаров (воротар, з 28 матчів 24 пропущено), Г. Дегтярьов, О. Панфьоров, Г. Середняков, І. Терлецький, а також тренери Г.С. Зонін та Г.Ф. Балаба.
Свій 200-й матч за історію клубу луганці провели на полі краматорського Авангарду 07.07.1962, виграли 3:2, забили голи Дм. Першин двічі і Валерій Галустов.
25.07.1962 на рідному стадіоні Авангард «резервісти» зіграли міжнародну зустріч (14-у за історією клубу) зі шведською командою Гайк з Гетеборгу, здобули переконливу перемогу – 7:2.
Дебют в другій групі класу А першості СРСР з футболу 1963 року виявився вдалим, посіли 5-у сходинку з 18 учасників, за 34 матчі програли 8, внічию 11, перемогли в 15, 41 забили, 26 пропустили.
Але в серцях футбольних вболівальників запала назавжди міжнародна зустріч 09.06.1963ТР з бразильською командою Флуміненсе з Ріо-де- Жанейро, в складі якої грали кілька чемпіонів світу з футболу. Турне бразильців в СРСР відбулося в шести містах, в Україні лише в Луганську (навіть київське Динамо не було спроможне сплатити валютою за один матч зі славетними іноземцями). За день до зустрічі трибуни стадіону Авангард заповнили понад 20 тисяч луганців, аби подивитися тренування кудесників м’яча, серед них місцеві вперше за життя побачили темношкірих людей. Вони на надмірне зацікавлення місцевих вболівальників відповідали показом чарівних за красою і високою технікою володіння м’ячем фінтами і надмірним жонглюванням.
Ажіотаж був шалений, вхід на трибуну відбувався не за квитками, а за запрошеннями, обмежено надрукованими напередодні. Попри три кордони оточення міліціянтів, дивним чином на трибуни потрапило в 1,5 рази більше глядачів, ніж зазвичай вміщалося. В тисняві до входу на північну трибуну постраждали кілька десятків людей, аби стримати потік не маючих запрошення, застосували воду зі шлангів пожежних машин.
Перший тайм виграли гості – 2:0, другий господарі – 1:0. Після перерви резервісти увімкнули 4-ю передачу швидкості, грали невтомно, атакували безперервно, оббили усі стійкі і перекладену воріт бразильців, воротар гостей «таке витворяв», що не залишало сумнівів – проти Трудових резервів грали справжні чемпіони Бразилії і світу. Автором гола серед господарів став Ігор Григорович Балаба (1939 р.н.), гравець молодіжної збірної СРСР, кумир вболівальників, грав нападника на лівому краю, заворожував фінтами глядачів, часто залишав суперників на п’ятій точці, стрімко проходив за спини захисників, пробивав м’яча по воротах з підкруткою, за 8 років зіграв за ТР і Зорю 233 матча, забив 46 м’ячів.
По завершенню турне бразильські тренер і гравці дали інтерв’ю, опубліковане в популярній тої доби і центральній газеті Спорт, відповідаючи на запитання про найцікавіший матч і найважчого з суперників, вказали, що то були Трудові резерви в Луганську.
В сезоні 1964-го луганська команда посіла 4-у сходинку (в квітні ц.р. отримала нову унікальну назву – Зоря), 1965-му –другу, 1966-му – першу, у фінальному турнірі серед трьох переможців груп здолала Жальгіріс з Вільнюса і Політвідділ з Ташкенту, здобула путівку у Вищу лігу всесоюзної першості з футболу.
Свій 300-й за історією луганського футбольного клубу матч Зоря провела з ризькою Даугавою 23.04.1965 за присутності на трибунах стадіону Авангард 16 тисяч глядачів. Перевага господарів втілилася в три м’ячі, які забили Балаба, Греков та Проданець.
В грудні 1965-го, по завершенню сезону, Зоря отримала заохочувальний турнір Італією, де провела три зустрічі з командами міст Мантово, Реджо-ді-Калабрія і Туріна, в двох програла з рахунком 0:1 і третю завершила нульовою нічиєю.
20.08.1967 Зоря в столиці Лівії перемогла Ресінг з рахунком 3:1. В 1969-му два матчі в Болгарії з Міньор Перник – 7:2 і 2:2, в Східній Німеччині з Хелне Галле – 2:1 та в Румунії з Крицул Орадео – 0:0.
400-й матч Зоря провела в Єревані 28.08.1967 за присутності 25 тисяч глядачів з Араратом і поступилася 0:2.
500-й матч Зоря провела в Луганську 13.07.1970 за грою спостерігали 21 тисяча вболівальників, на 67-й хвилині єдиний переможний м’яч забив В’ячеслав Семенов (пішов в засвіти 12.08.2022, не дожив п’ять днів до 75-ліття, був кумиром луганських любителів футболу, з вибуховою стартовою швидкістю, технікою володіння м’ячем і влучним ударом, виконуючи дриблінг на полі доводив у захоплення глядачів матчу, невтомний і непоступливий, довгі роки виховував юних футболістів в Києві).
Також зіграла важливу роль запрошення в Луганськ тренувати ТР фахівця з сучасним поглядом на футбол Германа Семеновича Зоніна. Його досвід роботи за кордоном, сміливість до наукового експерименту з молоддю переконали – звершення можливі.
Луганські вболівальники серед засновників фанатського руху в радянському футболі, вони наймали автобуси, або добиралися на перекладних, кількома потягами, аби споглядати на виїзді матчі ТР і згодом Зорі, усе фіксували на фотоплівку, знімали афіші, зберегли їх і проїзні та вхідні квитки, в альбоми записували власні враження, на брехаловці біля турнірної таблиці першості збиралися і з перших вуст переказували, як відбувалися події на полі в гостьових матчах, для місцевих вболівальників. Засновником фанатського руху виступив і перебував його провідником аж до 2012-го Анатолій Матвійович Краснощок, архівіст за освітою і місцем роботи.
Керівництво Луганської області, тепловозобудівного заводу і вимогливі вболівальники в 1960-ті створили потрібні умови для здобуття золотих медалей, була зібрана амбіційна команда з обдарованих природою молодих футболістів, реконструйований стадіон, побудована і облаштована заміська тренувальна база, утворений спортивний інтернат для юних талантів з районів і міст регіону, визначені матеріальні стимули і забезпечена підтримка вболівальників і спортивних громад на місцях. Збудована сучасна транспортна інфраструктура, нові готелі. Не побоялася регіональна і місцева влада вийти за межі дозволеного Білокам’яною – порушити гегемонію столиць Союзу і республік країни Рад на чемпіонство, командою обласного центру з України.
Примхлива пані Фортуна повертається обличчям до молодих, талановитих і зухвалих, хто доклав надмірних зусиль задля досягнення здавалося б неімовірних цілей і вершин. Першій з багатьох команд України вийти за червоні прапорці і в розіграші 34-го чемпіонату здобути золоті медалі першості СРСР з футболу вдалося Зорі з Луганська. Вона була сьомою на вищому п’єдесталі (за усі офіційно визнані розіграші першості).
Склад команди чемпіонів 1972 року, отримали золоту нагороду: Володимир Абрамов, Юрій Васенін, Юрій Єлісєєв, Олександр Журавльов (кап), Віктор і Сергій Кузнецови, Анатолій Куксов, Володимир Малигін, Сергій Морозов, Володимир Онищенко, Микола Пінчук, В’ячеслав Семенов, Володимир Старков, Олександр Ткаченко (воротар), Михайло Форкаш (воротар), старший тренер Герман Семенович Зонін, тренер Владислав Петрович Глухарев, начальник команди Валерій Завенович Галустов. Вісім з вищенаведених, слава Боженьку, в здравії.
Схід футбольної Зорі на спортивний небокрай СРСР відбувався з початку 1960-х за часи, коли економічним, соціальним і культурним розвитком Луганського краю кермував Володимир Васильович Шевченко, і особливу увагу він приділяв розвитку спорту і фізичної культури. Нині можна визначити його роль – менеджер спортивного руху, за показником побудованих спортивних арен, критих спортзалів, басейнів, тощо на кількість населення краю Луганщина випереджала столичний регіон. Конкурентом В.В. Шевченка в Україні був його друг, товариш і однодумець, такий же безкорисний, розумний, чесний і людяний, В.І. Дегтярьов, політичний керівник Донеччини, прихильник спорту і фізкультури. За відданість спорту вищих досягнень обидва були покарані, зняті з посад і відправлені в небуття.
Футбольні дружини донецький Шахтар і луганська Зоря змагалися між собою, першому вдалося завоювати Кубок Союзу, другій – вибороти звання чемпіонів Союзу.
Запорукою успішності футбольного Шахтаря були ресурси, фінанси і вплив розташованого в Донецьку міністерства вугільної промисловості України. У В.В.Шевченка такого важеля не було. Можливо, завдяки цьому Донеччина в незалежній Україні вже мала фундамент для розвитку футболуі швидко наростила власні досягнення в великому футболі.
Луганська команда двічі пробивалася в фінал Кубка СРСР, але поступалася трофеєм, єреванському Арарату і київському Динамо. Проте чемпіонство Зорі закарбовано в історію луганського клубу золотими буквами, передвісниками почесного звання і були чемпіони України 1962 року – Трудові резерви.
Прес-служба ФК «Зоря» разом із Валерієм Жаровним
