: 2696
Втримати цілком заслужене звання чемпіонів, а в звичайному житті визнання ліпшого за фахом, складніше ніж здобути. Залежить від того, чи збережені умови і складові, задіяні для досягненняпопереднього.
Перша втрата по чемпіонству 1972 – відсторонення від керівництва регіоном В.В. Шевченка – досвідченого і вмілого управлінця з підбору кадрів на ключові посади виконавчої роботи, зокрема менеджера спорту. Його участь в присвоєнні державних коштів не доведена в гучній «луганській справі», коли були піддані під суд біля 300 мешканців. Формулювання відставки – за футбол.
А фактично мала місце особиста помста новопризначеного «партвождя» радянською республікою - заслання головним інженером на шахту в Горлівку, з забороною повернення на Луганщину.
Ще приклади: засудили до 4-х років позбавлення волі звичайного дільничного міліції за відсутність контролю за розподіленням і витратами профспілкових внесків з працівників Щастинської ТЕС. Керівника облради спорттовариства Авангард запровадили у виправну колонію за збір на підприємствах регіону профспілкових коштів, при тому, що документально довели – зібрані готівкові гроші повністю, за розписками, передані бухгалтеру (саме вона певну частину приховано привласнювала).
Ці кошти були додатковою доплатою провідним спортсменам команд вищої ліги(де юре, професії спортсмен у Трудовому кодексі СРСР не існувало, де факто, оформлені як інструктори фізкультури, або як «проліски» в ефективні працею робочі бригади),були їх матеріальним стимулом, бо заняття спортом вимагали міцного здоров’я, повноцінної участі в тренуваннях і змаганнях, з постійними виїздами за межі регіону,лікування після травм, а основне -треба було утримувати себе і родини.
Коли обставини «луганської справи» доповіли вищому керівництву країни Рад, останні за законодавством мусили б запровадити в неволю сотні тисяч спортсменів, славетних олімпійців, поховати увесь радянський спорт, бо на папері – існував лише аматорський, начебто лише за участю колективів фізкультури. Надійшов правоохоронцям (не офіційно) наказ – обмежитися Луганськом, не карати спортсменів в усій країні, не підривати фундамент і авторитет наймогутнішого у світі радянського спорту.
Друга непоправна втрата – ухід з посади старшого тренера «Зорі» Германа Зоніна, він повернувся в рідне місто - Північну Пальмиру, попри численні запрошення від провідних футбольних клубів республіки в Україну талановитий фахівець-новатор не повернувся.
Третя втрата – ключового гравця чемпіонського складу В’ячеслава Семенова забрали в «Динамо» Київ.
Четверте - в 1973-му відмінили нічийні результати, переможця виявляли виконанням після матчевих пенальті. Зоря з 6 серій після нічийних пенальті програла 5. Не поступись в цій лотереї (3:4) в останньому турі на виїзді в Алма-Аті «Кайрату», узяли б четверту сходинку в турнірній таблиці, що надавало участь в Кубку УЄФА.
600-й матч 13.09.1973 Авангард 25 тис. глядачів Зоря – Торпедо М 0:0. Серія пенальті: 5:2.У Зорі забили М.Пінчук, С.Морозов, А.Куксов, В.Онищенко, В.Кузнецов.
Сезон реформ луганці завершили на 7-й сходинці (14 перемог, 10 поразок, різниця м’ячів 38-26), пробилися в 1/4 фіналу Кубка Союзу, де поступилися майбутньому чемпіону і володарю трофея «Арарату», пройшли два раунди в Кубку Європейських Чемпіонів, двічі перемогли кіпрський АПОЕЛЬ – 2:0 вдома і 1:0 в Нікосії, в 1/8 фіналу поступилися чехословацькому Спартаку, 0:0 вдома і 0:1 в Трнаві.
Якщо в золотому сезоні луганці грали лаконічно і надійно, технічно-тактична майстерність і перевага над суперниками реалізувалася за відмінного вольового настрою, то в після чемпіонському – були схильні грати на публіку, видовищно, привабливо, але не було минулорічного – міцної атлетичної підготовки і запасу витривалості.
Усі наступні сезони «Зоря» повільно втрачала позиції загрози авторитетів, в 1974-му і 1975-му була близька до здобуття Кубку Союзу, у фінальних матчах поступалася Динамо Київ - 0:3 (лише в екстра-таймах) і Арарату – 1:2.
Останньою спробою повернути втрачене – 1977-й, коли луганську команду очолив Йожеф Сабо. Оскільки половина досвідчених майстрів покинула склад «Зорі», їм на заміну прийшла молодь з вихованців Луганського спортінтернату і груп підготовки клубу, віком 17-19 років, які пограли в юнацькій і юніорській збірних Союзу, але не нюхали пороху вищої ліги: захисники Сергій Журавльов, Володимир Кузовлєв, Валерій Гриценко (пройшов «Афган» у 1980-1981), Олександр Полукаров і Сергій Найденко, півзахисники Олег Глазунов, Володимир Кобзарев, Валерій Зубенко і Олександр Заваров (у 16років, півзахисник, віце-чемпіон світу серед молодіжних збірних 1978, за Зорю 53 матча в 1979 і 1982, забив 16 м’ячів, кращій футболіст СРСР 1986-го у складі Динамо Київ, володар Кубка володарів Кубка 1986 і Кубка УЄФА 1990, першим зрадянських футболістів офіційно перейшов в закордонний клуб), нападник Олександр Малишенко (за «Зорю» провів 12 сезонів, зіграв 354 матча, забив 124 гола, кращій бомбардир за історію клубу). Раніше до основного складу потрапили також бувші збірники 21-річні нападники Сергій Андреєв і Віктор Стульчин, півзахисник Юрій Колесніков і захисник Олександр Сорокалєт. Ця плеяда стала першою в ковальні футбольних талантів Луганщини, переважно у спортінтернаті, який очолював Вадим Дмитрович Добіжа. Усіх розібрали провідні команди Союзу і України, славу і титули здобували в чужих краях, де матеріальне стимулювання не боялися застосовувати. Надалі наставників для Зорі брали з «варягів». Тому в 1979-му і вилетіли з вищої ліги, на повернення пішло 10 років.
У 1986-му «Зорю» очолив заслужений тренер України Вадим Добіжа, йому вдалося поєднати ветеранів клуба і молодь, саме цей сплав і став спроможним завоювати першість України (втретє за історію клубу), в перехідному турнірі здолати саратовський Сокіл і узбецький Сохібкор, отримати участь в Першій лізі Союзу. Спортивна газета зазначала: «Переможці тяжіють до комбінаційного футболу, з такими особливостями, як постійний рух, гострі відкривання, короткі та середні передачі, частіше діагональні, перевід м’яча за спину захисників, гра в один дотик».
Золоті медалі і звання чемпіонів України отримали: Віталій Тарасенко, Геннадій Литвинов, Сергій Ярмолич, Сергій Горковенко, Юрій Ярошенко (кращій бомбардир – 22 гола), Юрій Свердлов, Олександр Дорофєєв, Володимир Зінченко, Тімерлан Гусейнов (пізніше першій з футболістів України, хто заб’є 100 м’ячів), Сергій Погодін, Олег Волотьок, Володимир Кобзарев (капітан), Володимир Кузовлев, воротаріВасиль Занін і Олександр Ткаченко (вимушено замінив травмованого, у віці 39 років, взагалі за Зорю провів 435 матчів, пропустив 422 м’яча, забив 12 голів), Юрій Колесніков (півзахисник, усього за Зорю провів 487 матчів, забив 88 м’ячів), Федір Сорока і Сергій Юран. Тренери В.Д. Добіжа і Анатолій Куксов (як півзахисник, 17 сезонів в Зорі, 562 матча, забив 96 м’ячів).
1000-й матч. Чемпіонат СРСР. Перша Ліга. 23.09.1984 м. Хабаровськ СКА – Зоря 1:1 (на 83-й хвилині зрівняв рахунок Юрій Бобков).
У 1991-му Зоря в чемпіонаті СРСР, Буферна зона, західна група, виборює друге місце (перше у львівських Карпат), 42 матчі, 26 перемог, 5 внічию, 11 поразок, пропустила 34, забила 69 (більше за усіх 22 суперників) і путівку в Першу Лігу СРСР. Але з 1992 року Україна почала проводити національну першість з футболу.
Вже у Вищій лігі, навесні 1992-го, у другій підгрупі, Зоря посідає 7 сходинку з 10 учасників, отримує фінансового рятівника-спонсора і додаток до звичної назви, виступає, як Зоря-МАЛС. Бомбардир Т.Гусейнов, 11 м’ячів. Капітан - Ігор Фокін, захисник. Він разом з півзахисником Олегом Волотьком сформували креативне крило атаки, якому вболівальники дали прізвисько Фокевульф-190. Дуже цікаву гру демонструвала середня ланка Зорі, яку складали вихованці місцевих футбольних шкіл Генадій Литвінов, Володимир Бєдний, Олексій Коробченко а також ветеран Ю.Колесніков. Вони постачали передачі нападникам Гусейнову, О.Севідову і В.Фурсову. Постійна ставка на молодь, яку до того ж висмоктували більш фінансово спроможні клуби України і північного сусіда, зіграла негативну роль, «Зоря» почала провалюватися в нижчі ліги.
1500-й матч Луганськ. 11.05.1997р., 1200 глядачів, Зоря – Верес Рівне 3:0. На 30-й хв. Едуард Мор реалізував пенальті, на 67-й капітан Зорі Микола Різун, долучившись до швидкої контратаки, подвоїв рахунок, третій – автогол.
Сезон 2002-2003 Зоря виграє Другу лігу за наставника Володимира Кобзарева, завдяки лідерам в оновленій команді: голкіперу Дмитру Бабенко, півзахиснику Сергію Козюберді і опорному хавбеку Генадію Сушко, форвардам ІгорюЛитвінову і Дмитру Мащенко (забили по 11 м’ячів). Заявили першого легіонера – В. Мусонда.
Відродження Зорі за два сезони з 2004 по 2006 роки пов’язано з запрошенням в Луганськ і утворенням умов для зросту якісної гри «Зорі» саме досвідченого тренера Юрія Григоровича Коваля, який відпустив майже увесь склад невдах і довірився особисто йому відомим за відношенням до футболу гравцям. Значну роль зіграло нове керівництво Луганської області на чолі з Олексієм Даниловим. Він посприяв тому, щоби футбольний клуб не потерпав від зміни губернатора Луганщини, міського голови чи політичного втручання, які заради досягнення влади могли б впливати на спортивну діяльність і фінансову стабільність клубу.
Юрій Коваль організував амбіційний, заточений на результат склад. Воротар Дмитро Козаченко (23 матча зберіг ворота сухими), захисники Олександр Задорожний, Олександр Малигін (капітан), Ярослав Вишняк, Дмитро Семчук, Юрій Кондаков, Олег Шевченко і Андрій Добрянський, півзахисники Олексій Городов (9 забив), О. Головко (6), Богдан Смішко (10) , Олександр Погорєлов, Г. Овеков і Андрій Смалько, нападники Роман Каракевич (8), Микита Каменюка (2) і Вадим Кирилов (кращій бомбардир - 14 м’ячів). Серед 18 учасників посіли першу сходинку: 34 матча, 27 перемог, 6 внічию, одна поразка, різниця забитих і пропущених 74-13. Двічі переграли київське Динамо-2 (4:0 і 2:0), донецькій Шахтар-2 (2:1 і 3:0) і львівські Карпати (1:0 і 1:0).
В вищій лізі чемпіонату України «Зоря» завершила перший сезон на 11-й сходинці з 16 учасників, другий – на 10-му, третій – на 11-й. Значну роль у не результативних виступах зіграла передчасна смерть від невиліковної хвороби президента клубу Валерія Букаєва, фінансові проблеми, спроби рейдерського захоплення власності у спонсора і використати футбольну діяльність в передвиборчих змаганнях в регіоні.
Край цьому поклав прихід нового власника з Донецька в особі бізнесмена Євгенія Борисовича Гєллєра. Не без складнощів місцева влада дала дозвіл на будівництво споруди стадіону зі штучним покриттям для діяльності клубної дитячо-юнацької школи, на підведення і облаштування інженерних комунікацій і трибун для вболівальників. Підбор необхідних виконавців для основної і молодіжної команд відбувався розрахунково, виважено і планово, з урахуванням думки тренерського штабу. Якісний злам в ефективності команди наступив, коли припинили тренерську чехарду і довірили становлення команди молодшому і без тренерського бекграунду Юрію Миколайовичу Вернидубу. Саме тоді, коли перше коло «Зоря» завершила аутсайдером. Навесні футболісти луганського клубу своєю переможною ходою з самісенько годна турнірної таблиці наверх здивували і фахівців, і суперників, і вболівальників.
Дубльори «Зорі» завоювали малі золоті медалі і першість в змаганнях серед молодіжних команд Української Прем’єр ліги.
Була спроба вибити команду «з колеї» і забороною грати на полі рідної арени «Авангард», довелося «Зорі» проводити домашні матчі на полі розташованого в 40 км від Луганська в Алчевську. Менше року пішло на повну заміну поля, встановлення систем підігріву, поливу і освітлення. Якісний трав’яний газон забезпечив фахівець своєї справи, з академічною освітою і достатнім досвідом агроном клуба Віталій Миколайович Груша.
Тільки наладили системну роботу для тренування і проведення офіційних матчів чемпіонату, знову біда спіткала клуб, відбулася окупація Луганська, знищена і пограбована заміська тренувальна база, виведені з ладу кілька запасних полів, їх використали для позицій РСЗВ.
Вимушені задля збереження клубу і участі в змаганнях навесні 2014-го переїхати на чужину. А восени- орендувати в Запоріжжі стадіон «Торпедо», оновити його газон, а у 2015-му орендувати тренувальну базу ФК «Металург» і проводити «домашні» матчі УПЛ на полі «Славутич-Арени».
Як не виглядало б дивним, гравці команди, відчуваючи турботу керівництва клубу і тренерського штабу відчули, що спроможні на великий футбол і гідно виступати на національному і міжнародному рівнях.
З 2015-го і по нині «Зоря» тричі виборює бронзові медалі в чемпіонаті УПЛ, дев’ять років приймає участь в кваліфікації еврокубкових розіграшах, тричі виступає в груповому етапі Ліги Європи і Ліги Конференції.
Тим заробляє кошти та допомагає президенту клубу, аби команда не лише виживала, а складала конкуренцію грандам українського футболу. Задля цього власник ФК «Зоря» залучає фахових тренерів і запрошує в склад перспективних молодих гравців і легіонерів. Надає умови для зростання майстерності команди.
Наразі гравці «Зорі» надихаються нідерландським футболом (до того - німецьким), переймають передові технології тренування, опановують сучасні тактико-технічні риси європейського футболу і послідовно навчаються вмінню перемагати, яке було притаманне їх славетним попередникам.
Столітня історія футбольного клубу з Луганська не може не викликати повагу до її спортивних здобутків у минулому. Футболісти, тренери, співробітники і власник клубу, його ветерани і вболівальники мають нагоду гордитися причетністю до колективу, який мріє про нові звершення, робить усе можливе і не можливе аби не лякатися надмірних зусиль заради перемоги в кожному матчі, поточному чемпіонаті і вже в наступному сезоні повернутися у міжнародні змагання. На здійснення мрії відведений місяць до завершення чемпіонату і щоби зберегти за собою заслужене призове місце. Вперед, «Зоря»!
Прес-служба ФК «Зоря» разом із Валерієм Жаровним
